Екзогенні геологічні процеси

Розвиток господарського комплексу України відбувається в умовах нарощування техногенної дестабілізації довкілля, наслідком якої є подальше збільшення кількості кризових явищ в екологічних системах, активізація екзогенних геологічних процесів (ЕГП). Зважаючи на обмеженість неосвоєних територій в балансі під житлове та промислове будівництво зростає роль непридатних, порушених земель, ділянок з розвитком небезпечних екзогенних геологічних процесів.

Мінливість інженерно-геологічних умов у межах усіх адміністративних областей пов’язана з особливостями структурно-геологічної будови, зонально-кліматичними, геоморфологічними, гідрогеологічними та сейсмічними умовами. Разом з техногенними чинниками, це визначає площі розповсюдження екзогенних геологічних процесів (ЕГП) і явищ, а також пов’язаних з ними змін довкілля. Критерієм підвищеної геодинамічної активності території слід вважати розвиток декількох типів ЕГП.

Небезпека значно зростає у місцях розташування об’єктів, що створюють сприятливі умови для активізації процесів та виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження. Це підтверджується результатами режимних спостережень, які фіксують підсилення взаємозв’язку між динамікою росту господарського потенціалу та регіональним поширенням небезпечних ЕГП.

У зв’язку з обмеженим фінансуванням робіт з моніторингу ЕГП, спостереження та чергове обстеження господарських об’єктів у 2016 р. виконувались не в повному обсязі та на обмежених площах,  що не дозволяє повноцінно оцінити стан ураженості всієї території. Тому, часто дані надано за попередні роки. Не проводились спостереження щодо поширення та активізації ЕГП:

– по території АР Крим у зв’язку з анексією;

– по частині територій Донецької та Луганської областей у зв’язку з проведенням бойових дій у зоні АТО.

Метеорологічні та гідрогеологічні умови 2016 року не сприяли суттєвій активізації екзогенних геологічних процесів.

Зсуви займають домінуюче положення серед ЕГП внаслідок значного поширення майже у всіх адміністративних областях, насамперед, у місцях інтенсивного господарського освоєння. Вони виникають на порівняно незначній площі, проте їх активізація має значні негативні наслідки через швидкоплинність їх розвитку та значні деформації та руйнування інженерно-господарських об’єктів. Головними природними чинниками активізації зсувів є метеорологічні, гідрологічні, гідрогеологічні, сейсмічні тощо.

Вплив господарської діяльності на розвиток зсувів пов’язаний з додатковою пригрузкою, підрізкою схилів під час будівельних робіт, створенням динамічних навантажень на схили, додатковим обводненням зсувонебезпечних територій. Сучасна активізація зсувів, що розвиваються на схилах різного генезису, досить часто пов’язана з проявом супутніх процесів – ерозійного та абразійного, що є чинниками підсилення основного процесу.

За останніми данними на території України зафіксовано 22948 зсувів, кількість їх змінюється за рахунок ліквідації (зрізання, зчищення), злиття окремих близько розташованих зсувних форм або внаслідок виявлення, або утворення нових. Найбільш масштабний розвиток зсувів зафіксований на узбережжі Чорного моря у межах Одеської, Миколаївської областей та АР Крим, на узбережжі Азовського моря та в басейні р.Сів.Донець (Донецька область), правобережжі р.Дніпро та його правих приток, у басейнах річок Уж, Тиса, Латориця, Ріка, Теребля, Тересва (Закарпаття) та басейнах річок Дністер, Прут, Черемош, Сирет, Стрий, Вишня (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області) (рис.7.2.2.1).

У 2016 р. утворення нових зсувів не спостерігалось. Достатньо повної картини активізації зсувів у 2016 р. немає, через обмежений комплекс моніторингових робіт, а подекуди й зовсім їх відсутність (табл.7.2.2.1). За даними моніторингових спостережень активізація зсувів спостерігалась на узбережжі Азовського моря у межах Донецької області, на узбережжі Чорного моря у межах Одеської та Миколаївської областей, в Дніпропетровській області – в балках міст Дніпро (Дніпропетровськ) та Кам’янське (Дніпродзержинськ), на правому схилі Каховського водосховища.

Найбільшої шкоди розвиток та активізація зсувів завдає міським територіям зі щільною забудовою та значною чисельністю населення. Площа поширення ділянок з розвитком зсувів у межах міських територій складає  483,6 км². Активна господарська діяльність без проведення необхідних інженерних заходів викликала розвиток зсувів на території 405 населених пунктів, серед яких Київ, Севастополь, Дніпро, Кам’янське, Одеса, Чернівці, Лисичанськ, Куп’янськ та інші.

У Дніпропетровській області зсувні ділянки, що розташовані в балках міст Дніпро та Кам’янське, залишаються небезпечними для інженерних споруд та життя людей. У м. Дніпро в активному стані знаходяться зсуви у центральній частині міста на лівому схилі балки Красна, на правому схилі балки Рибальська. Причини утворення зсувів техногенні – замочування лесів витоками з водокомунікацій.

Схильними до активізації у м.Дніпро є зсувні ділянки на правому схилі та верхів’ї балки Краснопільська,  на правому схилі балки Аптекарська.

У м.Кам’янське активною є зсувна ділянка, яка розташована на правому схилі балки Шамишина в центральній частині міста, ділянка у верхів’ї балки Баранникова.

Активною є зсувна ділянка на правому схилі Каховського водосховища в районі с.Вищетарасівка Томаківського району. Причина утворення зсуву техногенна – внаслідок підмивання схилу водосховищем і зрошення навколишніх орних полів. Спостерігається активізація зсуву у с.Привовчанське Павлоградського району, на лівому схилі долини р.Вовча. Причини утворення зсуву природно-техногенні – активізація ерозії схилів річки, зрошення орних полів і розвантаження ґрунтових вод. Загальна площа порушеної ділянки близько 3,0 га.

Схильними до активізації є зсувні ділянки:  у Новомосковському районі – с.Новостепанівка,  на лівому схилі верхів’я балки Іскова, загальна площа 1,8 га; с.Андріївка, на правому схилі долини р.Самара, загальна площа 0,6 га; с.Губиниха, на правому схилі балки Огланова, загальна площа  0,4 га; у Солонянському районі – с. Військове,  на лівому схилі яру, загальна площа  2,0 га.

Рисунок 7.2.2.1  Поширення зсувів у межах адміністративних областей України

 *) – області, де у 2016 році не проводилися польові роботи. Дані відсутні або надані відомості за попередні роки

Процеси сповзання берегів Каховського водосховища у межах Дніпропетровської області відмічені в с.Новокиївка, с.Добра Надія (обидва Томаківський р-н) та між сс.Капулівка  і  Покровське  (Нікопольський  р-н).

У Донецькій області зсувні процеси, в основному, зосереджені на узбережжі Азовського моря та на крутих схилах р. Сіверський Донець. В області мають розвиток 189 зсувів, з них в активному стані перебуває 87 площею 3,82 км², на забудованій території зафіксовано 39 проявів, що загрожують 66 об’єктам економіки.

Найбільш складною та загрозливою є ситуація поблизу від с. Мелекине, де зафіксоване порушення зсувом  полотна автодороги Т-50 Урзуф – Маріуполь, а також у самому селі, де зруйновані (будівля Мелекинської сільради) або деформовані житлові будинки.

У м.Маріуполь активізація зсувних процесів відбувається по провулку Чехова, провулку Герцена, вул.Севастопольській.

На території селища Бабах-Тарама зафіксоване формування нового зсувного блоку шириною до 15 м поблизу ЛЕП.

На ділянці від сел.Піщане (західна околиця м.Маріуполь) до с.Рибацьке відбулося змішення зсувних блоків довжиною 40-100 м, західніше  с.Рибацьке – до 300 м.

У Миколаївській області мають розвиток 1152 зсуви, загальною площею 9,04 км². На забудованих територіях зафіксовано 51 зсув. Абразійно-зсувна активність у 2016 р. склала 39%, що є середньою зсувною активністю для морського узбережжя.

Максимальна активізація спостерігається на ділянці узбережжя, що розташована між с.Рибаківка та Бузьким лиманом (Березанський район). Основними техногенними чинниками активізації є підрізка, перевантаження схилів та їх обводнення внаслідок витоків з водонесучих комунікацій. Цьому сприяло інтенсивне будівництво, що ведеться в останні роки на схилах та присхилових територіях.

Активізація відмічена у м.Очаків, у районі бази відпочинку «Акваторія», в с.Чорноморка Очаківського району (бази відпочинку «Прибій», «Сонячний» «Ольвія» та «Автомобіліст»), у Березанському районі в с.Рибаківка на мисі Аджияск (погранзагін), базах відпочинку «Княжичанка», «Колос» та «Колос-2», «Янтар», у с.Лугове (база відпочинку «Урожайний»).

В Одеській області зафіксовано 5836 зсувів, загальною площею 66,3 км², з них активними ряд років є 487 зсуви, активними у 2016 р. є 20 зсувів, площею 1,0 км². У межах забудованих територій знаходяться 156 зсувів, що загрожують 101 об’єкту господарювання.

Зсувна активність окремої ділянки морського узбережжя Чорного моря між гирлової частиною Санжійської балки та Сухим лиманом (за кількістю активних зсувів) склала 83% за 2 роки спостережень (2015-2016 рр.), що є значною активністю зсувів для морського узбережжя.

Найбільш загрозлива ситуація відмічається в Овідіопольському районі у м.Чорноморськ (Іллічівськ) по вул.Морська, 1-15, у межах фронтального зсуву, що активізувався приблизно з другої половини 2014 року. Тут на відстані 1040 пог.м в активний зсувний процес захоплено 17 земельних ділянок, на яких розташовані приватні житлові будинки. Підрізка та планування схилу призвели до сповзання та обвалу ґрунтів, що стало причиною руйнування (повністю або частково) 10 кам’яних будівель та загрози 7 житловим будинкам.

Активні зсувні деформації також відмічаються на ділянці розташування бази відпочинку «Радужний».

У м.Одеса найбільш небезпечна ділянка розташована поблизу гранітного парапету Пам’ятнику загиблим морякам і судам чорноморського морського пароплавства.

У жовтні місяці поблизу «Фортеці Хаджибей» сформувалася зсувна опливина. Основними чинниками активізації зсувних процесів є: близьке розташування від берегового обриву, критичний кут нахилу схилу, значні динамічні (вібраційні) навантаження від великовантажного автотранспорту, який рухається по автошляху в підошві схилу, перезволоження верхнього шару ґрунту після катастрофічних злив.

Окрім того, були відмічені повільні зсувні деформації у вигляді тріщин розтягання на гранітній плиті пам’ятнику «Невідомому матросові».

Активізація зсувних процесів спостерігається в районі колишнього санаторію «Росія» та на трасі «Здоров’я». Основними чинниками активізації є техногенні (підрізки та привантаження схилу внаслідок спорудження на брівці схилу багатоповерхівок, підрізка  схилу  при плануванні пішохідної частини траси «Здоров’я»).

В Овідіопольському районі  відбулися зсувні деформації  у с.Іллічівка, через витоки з водонесучих комунікацій, підрізку схилу, у с.Олександрівка (Сухий лиман) – через абразію, підрізку та планування схилу, у с.Санжійка (Санжійська балка) –  внаслідок витоку з водонесучих комунікацій, підрізки та планування схилу, а також абразії.

Активними є зсуви на морському узбережжі в межах Комінтернівського району в сс.Крижанівка-2, Фонтанка, Фонтанка-2, Фонтанка-3, Ліски, де сповзання грунтів виникло під дією техногенних чинників (навантаження прибровочної частини схилу, підрізка та перепланування схилу, витоки з водонесучих комунікацій) призвело до загрози руйнування опорі ЛЕМ, 5 житлових будинків та 5 дачних будівель.

За результатами режимних спостережень морського узбережжя у 2016 р. спостерігається середній ступінь активності зсувних деформацій на Фонтанській ділянці – 670 м² (у 2015 р. – 202 м², у 2014 р. – 21м², у 2012 р. – 80м²).

У Луганській області  мають розвиток 770 зсувів, загальною площею 6,62 км², які поширені переважно в північно-західній частині області, на лівобережжі р. Сіверський Донець. Найбільш уражені території Сватівського, Марківського та Троїцького районів. Зсуви техногенного походження, які розташовані на території м.Лисичанськ (38 зсувів площею близько 0,36 км²), знаходяться у стадії тимчасової стабілізації.

У більшості районів західних областей впродовж 2014-2016 рр. спостерігається подальша стабілізація зсувних процесів, які були активізовані у 2008-2012 рр.

У Закарпатській області за звітний період вперше закартовано один древній зсув-поток у с.Калини Тячівського району. Утворення нових зсувів не зафіксовано, активізація процесу відмічена тільки на окремих ділянках древніх зсувів. Всього частково активізувалося 5 древніх зсувів, 3 з яких розташовані на території Рахівського, а 2 – Тячівського адміністративних районів. Загальна площа активізації – 0,043137 км²;

У Львівській області активізація зсувного процесу спостерігалась на окремих ділянках Сколівського (сс.Кам’янка, Ямельниця, поблизу с.Підгородці), Жидачівського (с.Кам’яне), Старо-Самбірського (м.Ст.Самбір, м.Рудки, сс.Бояновичі, Верхній Лужок, Лопушанка Хомина, Мігово),  Дрогобицького (міста Борислав, Стебник, с.Сторона), Турківського (м.Турка), Миколаївського (Роздольський кар’єр),  Городоцького (сс.Вовчухи та Братковичі) та Бродівського (монастир Благовіщення в с.Підгірці)  районів.

У межах території м.Києва активізація зсувів спостерігається упродовж років на схилах балки Голосіївської (ур. Мишоловка) Голосіївського району по вулицях: Квітки-Основ’яненко, 14; Кащенка, 154;  у Печерському районі (озеро Глінка) по провулку Академіка Філатова, в 60.0 м на північ від Андріївської церкви (Андріївський узвіз), в 70.0 м на північний схід від Аскольдової могили та Аскольдова могила (Набережне шосе);  в 420.0 м  та в 580.0 м на північ від Видубицького монастиря (територія Ботанічного саду, Наддніпрянське шосе).

Процес підтоплення є найбільш поширеним серед сучасних ЕГП, що проявляється як у природних умовах, так і під впливом техногенних чинників (рис.7.2.2.2). Площі підтоплення на території України сягають 89,062 тис.км² (14,7%. території), в 4747 населених пунктів спостерігається підтоплення різної інтенсивності (табл. 7.2.2.2).

Впродовж останніх років картування площ поширення процесу, умов його розвитку та визначення основних чинників активізації майже не проводилось через надзвичайно низький рівень фінансування напрямку робіт з моніторингу поширення та активізації екзогенних геологічних процесів.

У природних умовах схильність до підтоплення мають території найбільш понижені у геоморфологічному відношенні. До цього типу відноситься територія Українського Полісся (Волинська, Житомирська, Рівненська області та північна частина Київської). Тут під дією природних чинників сформувалась область регіонального високого положення рівнів ґрунтових вод. Рівні ґрунтових вод залягають на глибинах від 0 до 2,0 м, частіше 0,2-0,5 м. У Поліссі зосереджено майже 70% заболочених земель України, утворення яких відбувається внаслідок постійного надлишкового зволоження.

Природно-техногенне підтоплення має місце в центральних та південних регіонах України: у Дніпропетровській, Запорізькій, Харківській, Луганській, Донецькій та на півночі Одеської, Миколаївської та Херсонської областях. Баланс ґрунтових вод на таких територіях слабо порушений або порушений внаслідок збільшення їх живлення, що пов’язане зі зниженням природного дренування території. Найбільш інтенсивно підтоплені території, що прилягають до заплав річок, ділянки в зонах впливу водосховищ та каналів, підроблені гірничими виробками тощо.

Рисунок 7.2.2.2  Поширення підтоплення у межах адміністративних областей України

*) – в областях, де у 2016 році не проводилися польові робот, надані відомості за попередні роки

Підтоплення в межах забудови, при стійкому порушенні природного режиму зволоження та підйомі рівня ґрунтових вод, призводить до значного погіршення умов проживання населення, функціонування господарських об’єктів і сприяє виникненню надзвичайних ситуацій. Найбільш несприятливі умови склалися у містах: Дніпро, Кривий Ріг, Сєвєродонецьк, Первомайськ, Харків, Херсон, Котовськ, Одеса, Вугледар, Дружківка, Слов’янськ, Маріуполь, Кременчук та деяких інших.

Ділянки техногенного підтоплення існують у межах всієї території України. До числа найбільш техногенно підтоплених відносяться: Херсонська, Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області та південно-східні частини  Полтавської, Харківської областей.

Розвивається техногенне підтоплення з порушенням балансу ґрунтових вод під впливом господарської діяльності, де переважають техногенні чинники підтоплення – експлуатація іригаційних систем, водосховищ, каналів, втрати води з комунікацій, створення ставків в яружно-балковій системі тощо.

У цілому, для південних областей території України, де процес підтоплення пов’язаний з техногенними умовами формування положення рівнів ґрунтових вод, плоші підтоплення та інтенсивність процесу постійно змінюються. 2016 рік характеризується як рік незначних амплітуд коливання рівнів.

У гірничодобувних регіонах України проблеми з підтопленням виникають у зв’язку із закриттям шахт та розрізів, насамперед, методом “мокрої” консервації, відновленням рівнів підземних вод, осіданням земної поверхні над гірничими виробками тощо.

В останні роки найбільші площі підтоплення були зафіксовані:

– у межах Одеської області загальна площа підтоплення з рівнями грунтових вод 0-4 м складає 20,575 тис.км², підтопленими є 983 населені пункти, у тому числі 15 міст, 26 селищ міського типу і 942 села.

Майже 30 % території м.Одеса знаходиться в зоні постійного підтоплення, частково підтопленою є центральна частина міста, верхів’я Велико-Фонтанської балки, окремі об’єкти, що входять до складу Іллічівського паливного терміналу, Іллічівський рибний порт та інші;

– у Миколаївській області підтопленими є 17,033 тис.км² території, у тому числі 761 населений пункт, з них: 9 міст, 15 селищ міського типу та 737 сіл. Загалом, відзначається загальна тенденція до зниження рівня ґрунтових вод як наслідок зменшення середньорічної кількості атмосферних опадів (у східній та центральній частинах області, де підтоплення пов’язане з природними чинниками) та зменшення впливу антропогенної групи чинників на розвиток процесу підтоплення, що обумовлено скороченням водогосподарської діяльності, що пов’язано зі зменшенням водопостачання на масиви зрошення (у північно-західній частині області, де переважає підтоплення, що пов’язане з техногенними чинниками);

– у Волинській області загальна площа підтоплення становить 15,6 тис.км². Природно-техногенне підтоплення зафіксовано на площі 9,38 тис.км², на решті території воно має природний характер, що пов’язано з формуванням області регіонально високого положення рівнів ґрунтових вод (0,0-2,0 м). Підтоплено 59 населених пунктів, площа підтоплення складає 281,6 км²;

– у Рівненській області загальна площа підтоплення становить 14,49 тис.км². У природних умовах підтоплення спостерігається на площі 8,81 тис.км², яка співпадає з областю регіонально високого положення рівнів ґрунтових вод (0,0-2,0 м). Природно-техногенне підтоплення відмічається на площі 5,68 тис.км², у т.ч. на території 157 населених пунктів площа підтоплення складає 75,02 км²;

– у Донецькій області, за даними спостережень попередніх років, підтоплення спостерігалось на площі 1,66 тис.км². Підтопленими є 33 міста (загальна площа підтоплення 229,99 км²) та 338 сіл (загальна площа підтоплення 68,45 км²). Найбільш підтопленими є міста Слов’янськ (72 % від загальної площі), Білозерське (72,2 %), Бойківське (Тельманове) (100 %), Велика Новоселівка (35 %), Сіверськ (29,4 %);

У весняно-літній період 2016 р. по території Донецької області рівні ґрунтових вод знаходилися нижче за норму на величину 8-12% багаторічної амплітуди;

– у Дніпропетровській області межі площ підтоплення за останній рік, у порівнянні з попереднім роком, майже не змінились (в середньому площі змінювались в межах ±3-7 км²), у порівнянні з минулими роками спостерігалося її незначне зменшення. Загальна площа територій, що перебувають в підтопленому стані – 7255 км² при глибині рівня ґрунтових вод 0-3 м, 2240 км² при глибині рівня ґрунтових вод 0-2 м. Підтоплення відмічається на території 925 населених пунктів, з них 18 міст – загальна площа підтоплення 263 км², 34 селищ міського типу –   133 км² та 873 села – 976 км². Основними чинниками, що сприяють розвитку підтоплення, є: порушення підземного і поверхневого стоку під впливом фільтрації із каналів Дніпро-Донбас, Дніпро-Кривий Ріг, великих водосховищ – Дніпродзержинського, Каховського, Південного, господарських ставків (більше 1300 шт.), відстійників, ставків-накопичувачів промислових і шахтних вод, меліорація земель, забудова територій, втрати із комунікацій та ін. Загальна довжина каналів Дніпро-Донбас і Дніпро-Кривий Ріг складає 205,9 км. По обидва боки каналів підтоплені території на відстані 0,3-3,0 км.

Найбільші площі підтоплення зафіксовано в Широківському – 585 км², Апостолівському –570 км², Магдалинівському – 550 км², Петриківському – 530 км², Нікопольському – 540 км² районах.

Підтопленими є міста Дніпропетровськ, Кам’янськ (Дніпродзержинськ), Кривий Ріг, Апостолове, Зеленодольськ, Широке, Інгулець, Вільногорськ, Тернівка, Першотравенськ, П’ятихатки, Нікополь, Орджонікідзе, Марганець, Гірницьке, Синельникове, Чаплине, Перещепине, Царичанка, Петриківка, Новомосковськ, Верхньодніпровськ, Павлоград та ін.

Обстеження моніторингових ділянок показало, що межі площ підтоплення  в області за останній рік, у порівнянні з попереднім роком, майже не змінились;

– у Луганській області площа підтоплення становить 0,082 тис.км². Підтоплення зафіксоване на території 65 населених пунктів. Найбільш інтенсивно підтоплені території, що прилягають до заплав річок, та ділянки в зонах впливу водосховищ. Так, у м.Луганськ підтоплюються житлові будинки, розташовані у заплаві р.Лугань. Підтоплення в межах забудованих територій, де фіксується підйом рівня ґрунтових вод та стійке порушення природного режиму зволоження, призводить до значного погіршення умов проживання населення. Майже у кожному районі є небезпечні населені пункти з великою кількістю підтоплених садиб: с.Підгорівка-583 садиби, с.Шульгинка–525 (Старобільський район),  с.Новомикільське – 533 (Кремінський район),  с.Покровське – 520 (Троїцький район);

– у Львівській області загальна площа підтоплення становить 0,249 тис.км², з них 29,4 км² підтоплено у 36 населених пунктах. Причини підтоплення міста Львова суто техногенні, викликані зношеністю систем водопостачання та водовідведення. Це призвело до підтоплення ділянок у районі вул.Гетьмана Мазепи, Миколайчука, Лінкольна, П.Орлика, Левандівки. Найбільші площі підтоплення, пов’язані з проведенням гірничодобувних робіт у Львівсько-Волинському басейні. У межах Червоноградського гірничопромислового району підтоплення найбільшою мірою проявилось у центральній частині, де зосереджена більшість промислових об’єктів і лінійних інженерних комунікацій. Підтопленними є території міст Червоноград, Сокаль та сс.Бендюги, Волсвин, Гірник, Глухів, Доброчин, Межиріччя, Сілець, Соснівка;

– у Херсонській області підтоплення фіксується на площі 11,3 тис.км², підтопленими є 306 населених пунктів, серед яких 2 міста, 19 селищ міського типу та 285 сіл. Значно уражені процесом підтоплення території південно-західних та північно-західних районів. Підтоплення у м.Херсон проявляється у вигляді локальних ділянок, найбільш підтоплені центральна і східна частини міста. Крім того, смуга розвитку підтоплення простежується уздовж берегового схилу р.Дніпро та Північно-Кримського каналу.

До територій, для яких процес підтоплення не є характерним, відносяться Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька та Закарпатська області, але й у межах цих територій фіксуються невеликі ділянки періодичного підтоплення, переважно в межах населених пунктів.

За результатами спостережень за підтопленням та змінами метеорологічних умов відмічається загальна тенденція до незначного зниження рівня ґрунтових вод та зменшення площ підтоплення, внаслідок малосніжних зим та спекотних літніх місяців, що мало місце протягом останніх років.

Карст є особливо небезпечним екзогенним процесом, який розвивається при взаємодії води з розчинними гірськими породами, що призводить до порушення стійкості території – її здатності зберігати функціональні несучі властивості під впливом інженерних споруд. Раптова активізація може призводити до виникнення миттєвих провалів або осідання земної поверхні.

На 74,2% території України поширені породи, в яких, за певних умов, може відбуватися карстоутворення. Розвиток підземних і поверхневих карстопроявів відмічається майже повсюдно, до числа найбільш поширених поверхневих форм відносяться воронки, западини, ніши. Велика кількість карстових воронок спостерігається на ділянках поширення карсту відкритого типу, що займає 11,281 тис.км², або 1,9 % від усієї території України, та покритого – 87,68 тис.км², або 14,5 %. Розподіл карстопроявів та площ порід, що здатні до карстування, наведені на рисунку 7.2.2.3 та в таблиці 7.2.2.3.

За уточненими даними загальна кількість облікованих карстопроявів складає майже 22 тисячі одиниць, але в природі їх набагато більше. Так, у межах Львівської області загальна кількість карстопроявів за даними                              ДП «Західукргеологія» (з різних джерел) може сягати близько 12500 одиниць, але  на даний час у кадастрі обліковується та періодично спостерігається 2024 карстопроявів.

Рисунок 7.2.2.3  Поширення порід, що здатні до карстування, та розподіл карстопроявів у межах адміністративних областей України

Таблиця 7.2.2.3 – Поширення порід, що здатні до карстування,

та розподіл карстопроявів

*) – в областях, де у 2016 році не проводилися польові робот,надані відомості за попередні роки

За даними багаторічних моніторингових спостережень, на територіях промислово-міських агломерацій активізація карстового процесу за рахунок техногенних чинників викликає забруднення карстових вод, зниження їх рівнів тощо. Внаслідок інтенсивної господарської діяльності прояви карстового процесу зафіксовані при глибинах залягання порід, здатних до карстування, від 100,0 до 800,0 м. Активізація карсту тут пов’язана з розробкою родовищ корисних копалин шахтним способом‚ яка супроводжується ростом потужності зони інтенсивного водообміну та зниженням базису ерозії. Особливого розвитку він набув у районах проведення гірничодобувних робіт, перш за все, видобутку солей, на території Солотвинського (Закарпатська область), Калуш-Голинського (Івано-Франківська область), Стебнікського (Львівська область), Ново-Карфагенського (Донецька область) родовищ, та сірки – Немирівського, Язівського, Роздольського (Львівська область), Тлумачівського родовищ (Івано-Франківська область). Деформації, що виникають у зв’язку з господарським освоєнням закарстованих територій (провали, лійки, осідання), супроводжуються руйнуванням будівель і споруд, розривами підземних комунікаційних мереж, ускладненням експлуатації гірничих виробок, втратами водних ресурсів з водосховищ і каналів, зменшенням площ орних земель тощо.

У межах Львівської області обліковується  та періодично спостерігаються 2024 поверхневих карстопроявів.

У 2016 р. на відстані 50 м від житлового будинку в с.Модричі Дрогобицького району утворилася карстова лійка, діаметром 5 м та глибиною 4,5 м; новоутворений карст розкрив газопровід середнього тиску діаметром 500 мм; на площі обстеження виявлені ще три стабілізовані карстові лійки, які розташовані в одну лінію. На бортах воронок спостерігається просідання грунту, утворення тріщин відриву та поступове сповзання грунту в воронки.

В Яворівському районі, на даний час, карстовий процес  активно не прогресує. Прояви відносної активізації спостерігаються по карстової лійці, яка знаходяться на території с. Шкло біля санаторію «Шкло» та просадок поверхні в заплаві р. Шкло в центральній частині села.

У карстонебезпечній зоні с. Піски (Пустомитівський район) спостерігається, незначна активізація по 7 карстовим лійкам, які розташовані на приватних городах. У Миколаївському районі, на південний захід від колишнього кар’єру “Задорожній”, відмічена ділянка активізації сульфатного карсту.

Активізація карстового процесу по 3-х карстових лійках (на захід від м.Стебник в долині р.Вишниця, безпосередньо біля траси Львів-Трускавець) внаслідок  проведення комплексу заходів, спрямованих на ліквідацію загрози, призупинилась. В житловому районі м.Стебник по вул.Орлика спостерігалася значна активізація просадочних карстових явищ, у результаті якої збільшились тріщини на окремих будівлях.

У північній частині м. Борислав спостерігається активізація соляного карстового процесу. На ділянці «Жидачів» спостерігалася незначна активізація просадочних процесів на місцях існуючих провалів.

У Донецькій області породи, що схильні до карстування,  мають досить широке поширення і розповсюджені на площах Краснолиманського, Слов’янського, Бахмутського, Старобешівського, Волноваського, Новоазовського та Мангушського (колишній Першотравневий) районів. В області нараховується 384 карстові форми, утворення нових карстових форм (воронок) упродовж 2016 року не зафіксовано.

У 2016 році режимні карстологічні обстеження виконувалися на територіях Артемівського та Слов’янського районів, розташованих у північній частині Донецької області. Було обстежено 109 карстових форм площею 0,8807 км², з яких 27 воронок площею 0,0306 км² є активними, решта воронок вважаються тимчасово стабільними, 39 з яких площею 4216,10 м² є поховані. Здебільшого активізація спричинена техногенними факторами.

На Слов’янській ділянці значних видимих зрушень земної поверхні не було зафіксовано. Воронки-озера заповнені водою, з пологими бортами без видимих деформацій. На стінах житлових будинків та спорудах загального користування (школа, церква, будівлі Слов’янського курорту), розташованих у мульді осідання відмічається наявність різнонаправлених тріщин, переважно вертикальних з шириною розкриття від волосяних до 3 см.

Продовжується руйнування бетонних плит навколо озера Рапне, якими викладені береги, що може свідчити про продовження процесів здвигу земної поверхні.

В межах Артемівської ділянки (м.Бахмут (колишній Артемівськ) на полі діючої шахти компанії ТДВ «Сініат» продовжуються активні карстові процеси, які проявляються в утворенні осідань над місцями засипаних воронок глибиною до 1,0 м з тріщинами відриву шириною розкриття  до 0,7 м та перепадом пліч від 0,15 до 0,5 м.

Більшість провальних воронок у межах Соледарської ділянки (Артемівський район сел.Михайлівка міста Соледар) засипана суглинистою породою з гіпсових кар’єрів ТОВ «Кнауф Гіпс Донбас», а частина провалів є активними з обривистою верхньою частиною бортів воронок з тріщинами відриву та висипанням ґрунту з-під дерену. Переважна кількість карстових форм, розташованих на полі колишньої шахти № 2, що на схід від сел.Михайлівка,  характеризуються активним станом. Активні процеси відбуваються в бортах та донній частині. У воронках спостерігаються висипання ґрунту з-під дерену, утворення тріщин з відслоненням порід, з шириною розкриття до 6 см. У донній частині утворюються невеликі провали,  які з часом засипаються грунтом зверху.

Покровська ділянка (Артемівський район с. Покровське) характеризується активним станом карстових форм, а також тимчасово стабільними та похованими воронками. Активні воронки відзначаються обривистими, незадернованими бортами, в яких спостерігаються тріщини відриву з відшаруванням порід, інколи у вигляді останців. В окремих воронках в донній частині відкривається вхід в гірничі виробки, або спрямований у міжпластовий простір.

Активні воронки спостерігаються у північно-східній, східній та південній частинах м.Бахмута. Активність карстового процесу в воронках, переважно, відбувається як у бортах, так і донній частині, де спостерігаються тріщини відриву.

На території колишньої соляної шахти ім. Шевченко спостерігаються активні провальні воронки з обривистими бортами, тріщинами відриву, як у бортах так і навколо воронок. Ширина розкриття тріщин відриву становить від 0,8 до 1,2 м. Максимальна ширина блоку відриву досягає 7,0 м. Блоки відриву поступово сповзають на дно воронок, утворюючи там накопичення порід.

На територіях з розвитком природного типу карсту активності карстового процесу не відмічено, карстові форми характеризувалися тимчасово стабільним станом.

Карстоутворення процес динамічний. Поряд з тим, як з’являються нові карстопрояви, багато таких, що були закартовані у 80-х роках, є похованими і вже важко їх визначити на місцевості.

Розвиток  абразії  продовжується на узбережжі Азовського та Чорного морів (у межах Донецької, Запорізької, Миколаївської, Одеської областей та      АР Крим), а також на внутрішніх водоймах – озерах та лиманах. Активізація процесу пов’язана з інтенсивною господарською діяльністю (зарегулювання річкового стоку, нераціональне освоєння пляжної смуги, надмірне видобування піску з прибережних територій, порушення природного режиму міграції наносів). Абразія виступає чинником, що підсилює розвиток процесу зсувоутворення через розмив та замочування нестійких гірських порід узбережжя.

Основними чинниками, які обумовлюють розвиток абразії є геолого-геоморфологічні (літологія порід, неотектоніка, сейсміка, морфологія берегу і пляжу), гідрометеорологічні (хвильовий, вітровий та рівневий режим моря) умови та господарська діяльність людини. Довжина берегової лінії з розвитком абразії складає 1415 км. З них активізація зафіксована на ділянках в  973,7 км, при цьому 253 км берегу ускладнені зсувами. Загальна довжина берегу на забудованій території становить 730,5 км, а піддається абразії 501 км.

Моніторингові спостереження за абразією проводяться в дуже обмеженому обсязі – частково в Донецькій, Запорізькій, Одеській та Миколаївській областях.  У Донецькій області за період з 2012 р. по 2016 р. відступ бровки кліфу становив від 0,6 до 6,87 м, а об’єм відмитого матеріалу – від 0,7 до 29,6 м³ на 1 пог.м кліфу. На Білосарайській косі величина відступу піщаної тераси на окремих ділянках складала 2,2-8 м.

На Бердянській косі (Запорізька область), яка є найбільш цінною територією на узбережжі Азовського моря, в 2016 р. швидкість відмиву і акумуляції  піщаного  матеріалу  була  різною  на всіх ділянках (від -17 м до +16 м).

У Миколаївській області в 2016 р. під впливом абразійної діяльності знаходились ділянки узбережжя в межах територій баз відпочинку  с.Чорноморка в  Очаківському районі, сс.Рибаківка, Лугове, мис Аджияск (погранзагін) у Березанському районі.

У зоні активного розвитку абразії в межах Одеської області знаходяться території сс.Фонтанка, Фонтанка-2 Комінтернівського району, м.Чорноморськ, сс.Санжійка, Іллічівка, Олександрівка Овідіопільського району. Тут абразія активно впливає на прояв зсувного процесу.

Багаторічна швидкість абразії складає в середньому від 0,3 м/рік у Миколаївській до 20,0 м/рік у Донецькій області. Інтенсивність абразії змінюється від 5,8 м³/пог.м у Миколаївській до 40,0 м³/пог.м в Одеській області та обумовлена багаторічною мінливістю штормів, рівнів моря, властивостями гірських порід протистояти розмиванню та визначає швидкість руйнування берегу.

Процес переробки берегів водосховищ має ті самі чинники та умови розвитку, що й абразія. Створення водосховищ порушує природний хід формування схилів річкових долин – на зміну річковій ерозії приходить хвильова абразія. Інтенсивність переробки берегів залежить від їх геологічної будови та розмірів водосховища, яке визначає параметри хвиль.

Найбільшу в Україні систему водосховищ з довжиною берегової лінії     3529 км утворює Дніпровський каскад. Тут протягом 1329 км берегу переробка відбувається постійно, і вони потребують інженерного захисту. Решта – 611 км берегу захищені інженерними спорудами, а 1589 км є “нейтральними”, де розвиток процесу мінімальний за рахунок пологості берегів. Максимальні швидкості переробки берегів каскаду Дніпровських водосховищ відмічались у перші 5-10 років їх існування, коли береги, складені пухкими породами, відступали на 50-100 м/рік. Згодом, середня швидкість не перевищувала 5,0 м/рік, максимальна (на окремих ділянках) – 20,0-30,0 м/рік.

Переробка берегів Дністровського водосховища (у межах Чернівецької області) відбувається на ділянці довжиною 80 км, ширина смуги переробки в середньому досягає 150 м. Загальна довжина берегу з розвитком переробки Хрінниківського водосховища (Рівненська область) складає 11,1 км, з них 1,2 км закріплені берегозахисними спорудами. У зоні розвитку переробки знаходяться 5 населених пунктів. Внаслідок того, що водосховище заповнене не на всю потужність, відбувається стабілізація процесу, потенційно-небезпечні ділянки укріплюються.

В останні роки спостереження за переробкою берегів водосховищ не проводились.

Поширення та інтенсивність селевого процесу у гірських і передгірських областях Карпат і Криму пов’язані з особливостями тектонічного, неотектонічного, сейсмічного режимів гірських зон та залежить від геологічної будови території, геоморфологічних та гідрологічних умов, клімату, техногенного впливу людини тощо. Селенебезпечні басейни є зосередженням розвитку багатьох ЕГП (гравітаційних, ерозійних, денудаційно-акумулятивних). Гравітаційні зміщення порід на схилах сприяють накопиченню твердої складової селів. Процес розвивається на тих гірських річках, у басейнах яких відбувається значне накопичення пухкого піщано-глинистого, глинисто-уламкового й уламкового матеріалу.

Сприятливі умови для сходження селів сформувалися на 70 % території гірських водозборів (переважно у низькогір’ях) в межах регіонів Складчастих Карпат, Закарпатському прогині та Гірського  Криму.  У Закарпатській області селевими басейнами зайнято 40 % площі, Чернівецькій – 15 %, Івано-Франківській – 33 %, Львівській – 8 %, АР Крим – 3%.

На території Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей налічується 219 значних селевих водотоків. Найбільшою селеактивністю характеризуються басейни  рр.Черемош і Прут, де формуються переважно водно-кам’яні, рідше – грязе-кам’яні селі. У басейні р.Білий Черемош смуга максимальної густоти розчленування рельєфу – 3-5 км/км², яка розташована в зоні Шибенського глибинного розлому. З цією смугою пов’язані ділянки найбільших нахилів поверхні (30-40°), де формуються численні зсуви, які живлять селеві потоки. В Івано-Франківській області відмічено 270 дрібних селенебезпечних водотоків (струмків), що займають площу 606,9 км², у Чернівецькій – 70 дрібних водотоків (струмків) площею 255,5 км². Розвиток селів у Закарпатській області відмічається у верхів’ях 270 дрібних водотоків (струмків) на площі 1803 км². На території Львівської області в басейнах рр.Дністер і Стрий фіксується понад 50 селенебезпечних водотоків (струмків). У 2016 р. проявів селевого процесу в межах вище згаданих областей не відмічено.

Лесові та лесоподібні ґрунти поширені на площі 363,77 тис.км², що становить 60,3 % території України, з них ті, що мають здатність до просідання, – 267,13 тис.км² або 44,25 % площі країни  (рис.7.2.2.4, табл.7.2.2.4). Це породи особливого стану, які мають пористість більше 45%, малу вологість, фільтраційну анізотропію (водопроникність підвищену в вертикальному напрямку по відношенню до горизонтального), значний вміст легкорозчинної солі, переважання пилуватих часток над глинистою складовою в гранулометричному складі. При замочуванні вони мають здатність давати додаткове ущільнення як від власної ваги, так і при додатковому навантаженні з одночасною зміною структури ґрунту. Ця властивість називається просіданням.

За здатністю до просідання (грунтові умови за просіданням) лесові грунти поділяються на:

І типу – просідання грунтів від власної ваги при замочуванні не перевищує 5 см. Площа їх поширення становить 204,73 тис.км² (33,9% території України);

 ІІ типу – просідання грунтів від власної ваги при замочуванні перевищує 5 см. Їх площа складає 62,4 тис.км² (10,3%).

Непросідаючі лесові грунти поширені на площі 96,64 тис.км² (33,9% території України).

З півночі на південь України простежується загальна зональність за особливостями розповсюдження, умовами залягання, складом і станом лесового покриву, змінюються значення величин просідання та потужностей лесових ґрунтів.

Найбільш вологі, щільні та найменш просідаючі лесові відклади поширені на заході України. Максимальні потужності лесових відкладів відмічені на півдні країни, де вони сягають 20, рідше 30- 50 м. Потужність лесового покриву складає, в залежності від гіпсометричного положення і розчленованості рельєфу, на вододільних просторах від 15-20 м (у середньому Придністров’ї) до 30-35 м (у Причорномор’ї), а на терасах р.Дунай – до 40-50 м.

Господарське освоєння територій, збільшення щільності забудови і навантаження на грунти супроводжується порушенням режиму підземних вод‚ яке викликає підтоплення‚ зміну геохімічного і температурного фону – все це викликає значні зміни стану і властивостей лесових породних масивів.

Рисунок 7.2.2.4 –  Поширення лесових грунтів у межах адміністративних областей України

Таблиця 7.2.2.4 – Площа поширення лесових грунтів та ураженість адміністративних областей України

Переважно на лесових ґрунтах ІІ типу розбудовані міста Апостолово, П’ятихатки, Запоріжжя, Мелітополь, Дніпрорудне, Кіровоград, Олександрія, Знам’янка, Долинська, Южне, Харків, Лозова, Первомайський, Херсон, частково – Жовті Води, Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Марганець, Донецьк, Луганськ, Краснодон, Свердловськ, Попасна, Лисичанськ, Богодухів тощо.

В умовах комплексної дії природних та техногенних чинників на забудованих територіях промислово-міських агломерацій, лесові та лесово-суглинисті грунти здатні до значних змін механічних‚ водно-фізичних‚ геодинамічних та інших параметрів (міцність‚ зчеплення‚ проникність і ін.). Попередні оцінки свідчать‚ що грунти зі здатністю до просідання в межах промислово-міських агломерацій здатні до суттєвого погіршення їх інженерно-геологічних властивостей і стійкого зростання агресивності.

Ерозія – один з головних зовнішніх (екзогенних) чинників формування рельєфу земної поверхні. Це процес  руйнування верхніх  найбільш родючих шарів ґрунтів.

На території України широкий розвиток має: руслова ерозія постійних водотоків (річок) – бічна та глибинна; ерозія тимчасових водотоків – лінійна та яружна; схилова ерозія – площинний змив (винос гумусу з грунту).

Активізація бічної ерозії у 2016 р. спостерігалась у Волинській області в руслі р.Стир на ділянці «Вишків» (м.Луцьк).

Активізація бічної ерозії в Закарпатській області відмічена в басейнах річок Тересви, Шопурки та Ріки. Всього в поточному році закартовано 4 новоутворені ділянки бокової ерозії довжиною від 120 до 650 м, при загальній 1280 м. Активізація бічної ерозії стала одним з факторів активізації зсувів.

Загальна довжина прояву бічної ерозії в області становить 159,7 км. У зоні розвитку бічної ерозії знаходяться 165 господарські об’єкти, серед яких лісовозні, автомобільні дороги, мости, опори ЛЕП тощо.

У Рівненській області  в 2016 р. розвиток бічної ерозії спостерігався на ділянках Бухарів (р.Горинь), Оржів (р.Горинь) де ширина відступу бровки берегового уступу за період 2009-2016 рр. склала 0,91-4,66 м.

Процеси яружної ерозії спостерігалися на ділянках Кунин (Здолбунівський район) та Радиславка (Рівненський район). Розвиток нових відвершків та лінійний ріст яруг спровокований людською діяльністю (розорювання сільгоспугідь).

У Миколаївській та Одеській областях на розвиток ерозійних процесів основний вплив чинять неотектонічна активність, геологічна будова (наявність лесових і піщаних порід, які легко розмиваються), атмосферні опади, їхня кількість, характер випадіння, сезонність випадіння, величина кутів нахилу денної поверхні.

Ерозійна ураженість схилів терас Південого Бугу – 0,2-0,5 км/км². Загальна площа прояву ерозійних процесів у Миколаївській області складає 8200 км².

В Одеській області найбільша розчленованість рельефу в долинах рік Кодима, Савранка, Тростянець, Ягорлик, Когильник, Сака, Чага, Сарата, Кучурган, Малий, Середній і Великий Куяльники, Тілігул. Тут схили прорізані численними балками і ярами різної довжини й глибини, борти яких ускладнені промоїнами й зсувами. Загальна площа ураження ерозійними процесами становить 12800 км². За останній час на активізацію ерозійних процесів сильний вплив чинить антропогенна діяльність: неправильне розорювання схилів, вирубка деревної й чагарникової рослинності, скидання рідких відходів тощо.

На території Львівської області бічна ерозія має розвиток на 59 ділянках в берегах рр.Стрв’яж, Сушичанки, Вирва, Дністер, Бухти, Ямельничанки, Сторонянки, Кам’янки, Кропив’янки, загальною довжиною 42 км. В мм.Хирів, Ст.Самбір, Добромиль, сс.Стрілки, Гусаків, Спас, Боневичі, Поляна, Засадки, В.Сушиця, Лопушанка Хомина, Сторона, Ст.Кропивник, Ямельниця, Підгородці розвиток процесу загрожує будівлям, комунікаціям. Ділянок розвитку яружної ерозії налічується більше 1000. Загалом у зоні розвитку бічної ерозії розташовано 74 господарські об’єкти.

У межах Івано-Франківської області зафіксовано 156 ділянок розвитку бічної ерозії, загальна довжина їх складає 15 км, та 209 ділянок прояву яружної ерозії. У зоні розвитку процесу знаходяться 24 господарські об’єкти.

Осідання земної поверхні над гірничими виробками є одним з найбільш значних техногенних проявів впливу гірничих робіт на геологічне середовище. Негативні зміни у геологічному середовищі багато в чому залежать як від способу розробки та ліквідації шахт, так і від геолого-гідрогеологічних і структурно-тектонічних природних умов, які в кожному випадку мають свою специфіку.

З розвитком цього процесу пов’язано зниження інженерно-геологічної стійкості порід, розущільнення масивів, що залягають над підземними виробками, перерозподіл напруги навколо виробленого простору. Виїмка пластів вугілля та інших покладів корисних копалин викликає утворення в надрах землі пустот значних розмірів. Породи, що залягають в покрівлі гірничих виробок під дією сили тяжіння та гірського тиску приходять в рух, обумовлюючи розвиток процесу зрушення всієї товщі, включаючи земну поверхню, при якому виникає порушення їх суцільності з утворенням нових зон тріщинуватості. Потужність цієї зони, як правило, становить 40-60 м. Товща гірських порід, що залягає вище (300-400 м), плавно осідає без порушення суцільності масиву. Товща, що знаходиться під нею, прогинається, утворюючи мульди осідання поверхні. При цьому виникають чи активізуються небезпечні геологічні процеси (підтоплення та заболочення земель, інтенсифікація карстових і суфозійних процесів тощо, погіршується якість підземних та поверхневих вод). Загальна площа підроблених територій перевищує 5,5 тис.км², тут зафіксовані осідання та зрушення поверхні над підземними виробками  (табл.7.2.2.5). Спостереження за процесом в останні  роки не проводяться.

Найбільш негативні наслідки осідання земної поверхні відмічені в межах промислово-міських агломерацій, переважно у місцях проходження шахтних виробок під забудованими територіями. У зонах підробок знаходяться мм.Донецьк, Макіївка, Горлівка, Єнакієве, Білозерське, Калуш, Сокаль, Червоноград, Кривий Ріг, Павлоград та інші.

У Дніпропетровській області, де гірничодобувні роботи на діючих шахтах ведуться на глибинах 850-1300 м, площа підробленої території складає в межах гірничих відводів шахт Західного Донбасу 558,83 км², в межах гірничих відводів шахт Кривбасу -162 км², загальна площа осідання земної поверхні відповідно 109,0 і 47,11 км². Середня глибина осідання коливається від 1,0 до 15,0м. Площа осідання на забудованій території в межах шахт Західного Донбасу складає 6,78 км², у межах шахт Кривбасу -15,57 км², середня глибина відповідно 1,0 і 5,0 м.

У Донецькій області площа підробленої території  складає 2417,0 км², що становить 9,1% території області. Глибина осідання поверхні змінюється від 0,02 до 6,8 м, на забудованих територіях  від 0,0 до 2,0 м. У зоні підробки знаходяться 23 міста, з них Донецьк, Макіївка, Горлівка, Єнакієве, Білозерське та інші. На території осідання зафіксовано 27 затоплених та 15 заболочених форм. Загальна площа підтоплення в межах осідання складає 90,0 км².

Таблиця 7.2.2.5 – Загальна характеристика осідання поверхні над гірничими виробками